Характерники - одвічні хранителі козацького роду

Сначала на языке оригинала, а ниже выложу перевод на русский.

[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть это изображение]
Серед запорізького козацтва існувало таємниче, овіяне легендами явище - характерництво. Навіть у наш час в українському селі десь та й почуєш: "З ним не заводься. Він характерник... " Але зараз такі слова давно вже стали рідкістю. Як говориться - "перевелася земля наша ..." Втім, я поспішила з таким визначенням. Як у старовину, так і зараз характерники ніколи не афішують про свої здібності. Їм це не потрібно. Вони завжди відчувають людину, яка потребує їхньої допомоги. Вони самі вирішували і, мабуть, вирішують зараз, до кого поспішити на допомогу.

Розповідь про Характерника - це, як правило, захоплююче і динамічне фентезі, яке ґрунтується на українській історії та міфології, котре має займати гідне місце серед легенд світу. Світ характерника - це дивний і загадковий світ, де переплітаються історичні реалії і вигадка, де співіснують характерники (козаки, які мали надприродні здібності - проходили крізь стіни, перетворювалися на звірів, уміли чути і бачити на великій відстані і т.д.) і демони, відьми, вовкулаки, русалки, - одним словом, Україна реальна і міфічна.

Що ми сьогодні знаємо про характерників. Відомо, що їх ще в народі називали галдовниками, химородниками. Різниця в назвах залежала від напрямків діяльності характерника, а також від його майстерності, рівня його підготовки. І, хоча існує думка, що серед характерників не було жінок, насправді - це не зовсім так. За часів Київської Русі жінок-характерниць називали терміном"поляниця". Відомо, що в охороні Великого князя київського Святослава Хороброго були тілоохоронцями ці загадкові жінки-амазонки, характерниці-"поляниці". У військовому мистецтві вони ні в чому не поступалися чоловікам, зате вміли багато такого, що було недоступно звичайному воїну-русичу.

[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть это изображение]

Характерниками були козаки, які, за сучасним визначенням, володіли екстрасенсорними і паранормальними здібностями: телепатією, яснобаченням, здатністю до гіпнотичного впливу. Існує чимало легенд про те, що козаки-характерники володіли до того ж і здатністю до подорожей у Наві, тобто - до подорожей в потойбічному світі.

За переказами - козаків-характерників готували з дитячого віку. Мабуть, досвідчені характерники могли розрізняти з пелюшок юне дарування. Хлопчик на довгі роки ставав джурою (служкою) такого козака-характерника. Але слово "служка" не передає точного значення обов'язків такого хлопчика. Хлопчик поруч з учителем осягав премудрості древніх знань. Учитель передавав учневі ті знання, якими він сам був навчений своїм учителем. Процес навчання розтягувався на багато років і був системою психофізичної підготовки, яка включала в себе магічні ритуали, а також обов'язкове навчання військовому мистецтву.

Які ж функції належало виконувати козакам-характерникам у війську? Насамперед, і, що дуже важливо, вони були, радниками козацької старшини, біда тільки в тому, що козацька старшина, будучи за природою своєю, свавільною - не дуже часто прислухалася до мудрих порад характерників. Найбільш часто квзаки-характерники виступали в ролі знахарів, виконуючи функції як швидкої допомоги на полі бою, так і наступного лікарського супроводу, оскільки в козацьких загонах, в більшості своїй, лікарів, як таких не було. Характерники були неперевершеними бійцями, розвідниками. Спеціально навчені козаки в часи запорізького козацтва становили загони пластунів, свого роду спецназ того часу, традиції якого збереглися і після депортації запорожців на Кубань. Навіть звичайний козак - «це не тільки гопак», а людина вільна по духу, до того ж озброєний. Підкорятися випадковим людям було не в його правилах. Але й виставляти себе на сміх козаку не личило. Виходячи з козацького досвіду, він знав, що не виправдати довіри, якщо на нього покладаються, означало вірну загибель. А якщо мова йшла про козаків-характерників - вимоги завжди були значно жорсткіші. У першу чергу від його побратимів-характерників. Літописи, а також билинний епос із глибини століть яскраво свідчать, що вірування, нині зване язичницьким, пронизує все життя наших предків у всіх соціальних прошарках. До наших днів збереглися відомості про волхвів і волхвинь, відунів, віщунів і вещунок, відьмаків і відьом (від слова "відати"), чародіїв та чарівниць, знахарів і знахарок, ворожбитів і ворожок, зільників і зільниць, громників і громовиць ... Зараз навіть складно розділити їх всіх по рангах.

[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть это изображение]

Відомо тільки, що волхви стояли найближче до жерців, які постійно служили вівтарям Богів, підтримуючи вічний вогонь і охороняючи святині нашого народу. Швидше за все, козаки-характерники і ведуть свій родовід від жерців-волхвів, які стояли на сторожі рідних святинь. Але тут доречно поставити запитання - хто ж все таки характерники: вони жерці (браміни-волхви) чи воїни-кшатрії? Враховуючи індоарійське походження слов'ян, поділ ще в недалекому минулому населення України на касти (стани), можна було б стверджувати, що і характерник повинен належати до однієї і тільки однієї касти (стану). Але з того, що нам на сьогодні відомо про характерників, ми знаємо, що характерники володіли не тільки чудовим знанням магічних ритуалів, практичним застосуванням прийомів магічного впливу на противника, але й ще осягаючи ази характерництва, він проходив чудову школу бойових мистецтв, міг досконало володіти багатьма видами зброї, в силу чого його можна з повним правом зараховувати до стану воїнів-кшатріїв. На мій погляд, в піднятому мною питанні ще належить сказати своє вагоме слово як українським, так і російським етнографам, враховуючи поширення запорізького козацтва після депортації з Січі на землі Кубані та інші терени, які сьогодні входять до складу Росії. А де ступала нога запорожця, там завжди поруч йшов і його ангел-охоронець - козак-характерник.

Характерник не міг померти, не передавши свій Дар Відання (знання) хоча б одному наступникові. Так ці знання і збереглися до наших днів.

Вважається, що звичайні люди використовують свої здібності (потенційні) тільки на три, всього на три відсотки... Зовсім інша справа з характерниками. Їм, наприклад, не важко було "замовити" хорошу погоду на необхідний день. Але їм під силу, якщо образно висловитися, не те, що хмари розігнати - гори можуть звернути! Характерники постійно, з допомогою вчителя, удосконалювалися у своїх здібностях, розвивали їх у собі. Вони жили (і живуть) в єднанні з Природою, вшановували древніх богів Сонця, Води і Землі - Ярила, Перуна, Ладу, пробуджували, розвивали свій Дух, розкривали природні здібності, вчилися розуміти світ і користуватися його силою - на величезних відстанях бачити і відчували, передбачали негаразди і діяли на їх попередження. На Сході такі люди отримували титул Бодхісаттва. В Україні - Крір - володар всього живого, характерник. Цікавою є думка дослідників, звідки ж прийшло в Україну це "мистецтво життя людей знання"? Виявляється, з України, щоб повернутися сюди ж. З часів аріїв поширювалося на Схід і Захід, через Месопотамію, Єгипет, Грецію, Рим, Візантію, повертаючись через мистецтво волхвів і царських скіфів. А потім через характерників Запорізької Січі - до нашого часу. На Січі козаки-характерники не тільки володіли надприродними здібностями, але й бойовими мистецтвами. На сьогоднішній день відомі "Гопак", "Прав", "Спас", "Триглав". Мені, як вікканці, особливо приємно нагадати, що саме слово «Хара» - це одне з багатьох імен Великої Матері Богині, культ якої існував в українців, починаючи ще з часів неоліту, а в часи запорізького козацтва він трансформувався в культ Покрови Божої Матері. Характерник уособлював в собі ідеали честі і слави, суспільної моралі...

[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть это изображение]

Характерниками були такі відомі представники нашої історії, як князь Всеслав Полоцький, князь Віщий Олег, козацькі полководці Северин (Семерій) Наливайко, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Іван Золотаренко, Семен Палій, Максим Залізняк та багато інших.Існує легенда, що кошовий Війська Запорозького Низового Іван Сірко заповідав по своїй смерті відрубати і засушити його праву руку і завжди брати її з собою в козацькі походи. Перемога гарантована. Нова легенда стверджує, що і в наш час цю руку шукають «зацікавлені кола»... З військових подвигів характерників в давні часи відомі їхні атаки на війська Перського царя Дарія, який мав необережність вторгнутися в наші землі зі своїм величезним військом. П'ятірки оголених по пояс воїнів, стоячи на конях, прорубували проходи крізь тісні ряди персів, розгорталися, прорубувалися знову, скакали в степ, а перси не могли з ними нічого зробити. Це був один із прийомів тиску на ворога, його деморалізації. Серед звичайних запорожців тривав такий кураж і в часи вогнепальної зброї, що несло невиправдані жертви. Існували індивідуальні практики характерників по навіюванню противнику потрібного собі уявлення: ставати невидимими, незрозумілими ворогові. Існує думка, що занепад характерництва був ще одним з чинників занепаду і самого козацтва. До тих пір, поки сильним залишалося характерництво, сильним залишалося і козацтво, бо, за сучасним уявленням, у козаків був надзвичайно сильний зв'язок з потужним егрегором (психофізичним полем), який створювався протягом багатьох тисячоліть нашим народом. Через втрату зв'язку зі своїм егрегором, через вплив чужої, не властивої нашому народу духовності, була втрачена підтримка рідних Богів з сумними наслідками, які з цього випливають. Вважається, що володарями і хранителями знань у Стародавньому світі були волхви, жерці. З прийняттям християнства на Русі почалося масове винищення жерців-волхвів, і вони змушені були піти в підпілля, створивши фактично таємний орден, який проіснував протягом усіх наступних поколінь, часто-густо приймаючи личину або козаків-характерників, або магів-окультистів, або народних цілителів, чаклунів, мольфарів, ворожбитів, віщунів, астрологів, зрештою сьогодні - екстрасенсів, сенситивів. Останні три тисячі років інтелектуальний розвиток нашого народу було ускладнено. Наші землі з усіх боків розривали полчища завойовників, перетворивши в підсумку нашу країну в колонію. Створився і успішно процвітає до сьогоднішнього дня так званий «синдром заробітчанства». З наших земель успішно викачувались і продовжують викачуватися не тільки матеріальні, але й духовні ресурси методом «витоку мізків», методом «вимивання мізків» в інші країни, купуючи їх комфортом, можливостями застосування нашого інтелекту. Кращі інтелектуальні сили і сьогодні залишають країну. Здійснюється політика державного психовампірізму.

Втім, втішним моментом до вищесказаного може служити той факт, що багато видатних людей Еллади й Риму були праукраїнцями - етрусками, пелазгами. Наші землі завжди були перенаселені і звідси постійно било невичерпне джерело міграційних хвиль в результаті чого багато дітей нашої землі несли науку не тільки фізичної тяги до праці, а й науку духовного здоров'я в інші країни і починали займати провідні ролі в державних, наукових, духовних справах США, Європи, Росії, Австралії і навіть Південної Америки.

Повертаючись до теми козака-характерника, необхідно відзначити, що йому завжди був притаманний західний тип мислення - тобто, вільне спілкування із загальним ментальним планом Планети Земля через всі рівні Інформаційних полів. Іншими словами - осяяння. Ми повинні констатувати, що козаки-характерники були причетні до древньої прарелігії наших предків і присвячені в таємні знання про людину та її приховані можливості, про природу і космос. Вони запозичили все це від винищених волхвів.

Про справжніх характерників і за їхнього життя, і після їх відходу ходили різноманітні чутки та легенди. Їх надлюдські здібності дивували навіть бувалих козаків. Прості люди називали їх чарівниками, а попи твердили, що в них вселився біс. Характерники на Січі складали козацьку старшину. Вони були чимось на зразок оберігачів козацької культури, посвячували в козаки, зберігали давні традиції волхвів.

І хоча в той час формально Січ була християнізована, дух там витав з часів більш древніх. Залишалося поклоніння багатовіковому дубу, під яким збиралися запорожці. Характерники, як ніхто інший, знали людські недоліки, серед яких вони виділяли чотири: схильність робити помилки, схильність до обману, недосконалість почуттів, схильність до ілюзій, внаслідок чого ми сприймаємо наше матеріальне тіло за своє "я". Наші сучасники багато знають про Рим та Візантію. Навколо цих держав був штучно створений ореол величі. Левова частка в такому положенні по праву належить церкві. Щоб возвеличити віру Христову і представити світові язичницький світ в сірих барвах примітивізму, робилося все можливе для знищення літописної спадщини як нашого, так і інших європейських народів. Ми ж маємо досить бідну відображену на папері історію. У середовищі волхвів-характерників було багато видатних творчих особистостей. Саме їм ми повинні дякувати за збереження частини нашої історії в билинно-пісенній творчості. Історичні думи і балади сприяли збереженню в народі пам'яті про своє походження. Так передавали наступним поколінням духовний досвід своїх предків - через обряди, звичаї, перекази, казки, пісні тощо. Відлуння давнього світогляду предків потрібно шукати, в першу чергу, у фольклорі нашого народу.

Козаки-характерники були обраними воїнами, елітою війська. За звичаєм, навчалися в храмах Світовида і Перуна. Маючи надприродні здібності, могли керувати психікою, тобто впадати в такий психічний стан, який давав можливість робити неймовірні речі. Наприклад, наводити різну ману на ляхів та інших ворогів. Мана. Що це? Це коли в реальному житті люди починають бачити нереальні образи. Наприклад, в історії були зафіксовані такі випадки. Наприклад, женуться ляхи і ніде сховатися, тоді козаки-характерники ставлять серед поля списи по колу і зусиллям волі і духу входять в особливий психоенергетичний стан, коли їх намір стає дійсністю. І ляхи бачать серед поля дубовий гай... Зупиняються і повертаються назад. Це і є Мана. Такі ірраціональні речі не раз рятували козаків від ворогів. Кажуть, після таких зусиль козаки могли три доби поспіль спати, таким чином відновлюючи сили. Хочу сказати, що маг і філософ Піфагор (якого ми згадуємо, коли приходить на розум відомий вислів: «Піфагорові штани на всі сторони рівні» був сином пелазгійки, котра служила в храмі Дельфійського оракула, іншими словами, Піфагора можна в якійсь мірі вважати нашим характерником. Відомо, що Піфогор міг творити чудеса, подібні чудесам Ісуса Христа. Нагадаю випадок, який стався у Піфагора з рибалками. Якось проходячи повз рибалок пригнічених порожніми мережами, Піфагор зауважив їм, що якщо вони закинуть мережі знову, вони (мережі) будуть повні риби. Ті, природно, не повірили йому. Тоді Піфагор запропонував рибалкам поспорити: Їх мережі будуть повні, якщо риболовлі поклянутся викинути назад у море виловлену рибу. Рибалки пішли на суперечку. На цей раз всі мережі рвалися від риби. Але рибу довелося повернути морю назад...

[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть это изображение]

Козак-характерник завжди відрізнявся дивакуватим, упертим характером, був «з родзинкою», захопленим чимось незвичайним (тими ж пошуками скарбів). "Характерниками" в старовину іменували козаків-запорожців, що жили в диких незвіданих краях за дніпровськими порогами. З ними пов'язано безліч таємничих і чудесних історій. Серед них є чимало й таких, в яких йдеться про скарби. Козаки-характерники самі ховали їх (недарма одна з плавневих річок у них називалася Скарбною), самі і вміли знаходити скарби, заховані іншими. Знаходили по вогням, що раптом спалахували перед ними на узбіччях доріг, по туманних клубах над курганами, по зірках, що падали в чорні яри, і ще по безлічі інших прикмет. Козаки-характерники багато вміли: і клади знаходити, і рани заговорювати, і мертвих на ноги ставити, і ядра полами жупанів ловити на льоту, і сухими з води виходити, і в мить ока переноситися з одного краю степу в інший. "Запорожці були лицарями і великими характерниками, - згадували про козаків жителі придніпровських сіл. - Куля їх не брала; на Дніпрі, бувало, простелили повсть і йдуть. Катерина хотіла підвести їх під свою владу, а вони не захотіли. Щоб показати силу, кинули повсть на морі, взяли землю в чоботи, горілки в баклаги - і вирушили до Туреччини. Пливуть собі та співають".

Багато легенд і переказів побутувало в народі про окремих козаків-характерників. Про них чубаті діди розповідали жваво, з подробицями (характерними!), ніби йшлося про їхніх близьких родичів: "На Великому Лузі ще при запорожцях жив химородник Фесько. Його дуже боялися і слухалися козаки. Ось, бувало, лежить чоловік, а він ріже чорну редьку. Як тільки пустить редька білий сік - людині стане погано, як сік почорніє - людина помирає. Він тоді начаклує, що редька вбере в себе сік чорний, а пустить білий - і людина оживає... Серед характерників були ті, які жили більше ста років на світі. Парадоксальний факт: незважаючи на те, що на Січ не допускалися жінки, вони зустрічалися серед військових магів-характерників. У виявленому нещодавно похованні з восьми характерників були дві жінки. Відомо, як козак-характерник Іван Богун провів вночі військо через польський табір і жодна собака не загавкала. Щоб себе захистити, козаки захищали свій табір списами, і противник, приймаючи їх за зарості очерету, проходив мимо. Характерники виготовляли «крики»: брали очерети, занурювали їх у воду і віск, потім кричали на них. Віск запам'ятовував крик. Такі очерети розкидали по степу. Наступаючи на них, ворожий кінь кричав, і козак на вахті чув його.

[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть это изображение]

У козацькій медицині характерниками широко використовувалося лікування землею. Землю загортали в павутину, і вона миттєво зупиняла кровотечу. Але в цьому лікуванні теж були свої секрети. Самолікування загрожує зараженням крові. У колишні часи Дике Поле Січі було під енергетичним захистом порогів Дніпра. Вода, проходячи через пороги, несла потужну енергетику, вона очищала козаків. Тепер ці місця запиті Каховським водосховищем, там стоїть Запорізька атомна електростанція, на Нікопольщині відкритим способом видобуваються марганцеві руди. Земля козацтва перетворилася на зону екологічного лиха. Козацькі медики застосовували фіто- і ароматерапію. Козаки курили лікарські трави в колисках. Наприклад, полин допомагав заспокоїти нерви, покращував гостроту зору. Коли випадала роса, козаки лежали на галявинах, де росли трави. Лікували «водою-залізницею»: брали іржаве залізо, розжарювали його на багатті і опускали у воду. Так виходила вода, яку пили від анемії. Застосовувалося лікування камінням, на них настоювали трави. Використовували і такий рецепт: змішували горілку з порохом і обробляли рани. У козака-характерника завжди з собою були підкова і люлька. Він знав, як розслабляти і качати м'язи за допомогою підкови. «Щоб вилікувати пораненого, його спочатку звільняли від душ убитих».

Збираючи по крупицях відомості про козаків-характерників, ми розчищаємо замулені джерела нашого Духа...

Газета «Магія» (Донецьк) № 34 (513), серпень, 2007.

Среди запорожского казачества существовало таинственное, овеянное легендами, явление – характерничество. Даже в наше время в украинском селе нет-нет, да и услышишь: „С ним не заводись. Он характерник…”

Но сейчас такие слова давно уже стали редкостью. Как, говориться – „перевелась земля наша…” Впрочем, я поспешила с таким определением. Как в старину, так и сейчас характерники никогда не афишируют о своих способностях. Им это не нужно. Они всегда чувствуют человека, нуждающегося в их помощи. Они сами решали и, по-видимому, решают сейчас, к кому поспешить на помощь.

Рассказ о характернике – это, как правило, захватывающе и динамическое фэнтези, которое основывается на украинской истории и мифологии, которому надо бы занимать достойное место среди легенд мира. Мир характерника - это странный и загадочный мир, где переплетаются исторические реалии и выдумка, где сосуществуют характерники (казаки, которые имели сверхъестественные способности – проходили сквозь стены, превращались в зверей, умели слышать и видеть на большом расстоянии и т.д.) и демоны, ведьмы, вурдалаки, русалки, - одним словом, Украина реальная и мифическая.
Что мы сегодня знаем о характерниках. Известно, что их еще в народе называли галдовниками, химородниками. Разница в названиях зависела от направлений деятельности характерника, а также от его мастерства, уровня его подготовки. И, хотя существует мнение, что среди характерников не было женщин, на самом деле – это не совсем иак. Во времена Киевской Руси женщин-характерниц называли термином „поленица”. Известно, что в охране Великого князя киевского Святослава Храброго были телохранителями эти загадочные женщины-амазонки, характерницы „поленицы”. В военном искусстве они ни в чем не уступали мужчинам, но зато умели много такого, что было недоступно обыкновенному воину-русичу.

Характерниками были казаки, которые, по современному определению, обладали экстрасенсорными и паранормальными способностями. – телепатией, ясновидением, способностью к гипнотическому воздействию. Существует немало легенд о том, что казаки-характерники обладали. к тому же, способностью к путешествиям в Нави, то есть – к путешествиям в и по потустороннему миру.

По преданию – казаков-характерников готовили с младенческого возраста. По-видимому, опытные характерники могли различать с пеленок юное дарование. Мальчик на долгие годы становился джурой (служкой) такого казака-характерника. Но слово «служка» не передает точного значения обязанностей такого мальчика. Мальчик рядом с учителем постигал премудрости древних знаний Учитель передавал ученику те знания, которыми он сам был обучен своим учителем. Процесс обучения растягивался на многие годы и был системой психофизичекой подготовки, которая включала в себя магические ритуалы, а также обязательное обучение военному искусству.
С самого детства казака готовили к военной жизни. С пеленок над ними проводились магические ритуалы. После рождения их старались побыстрее покрестить. До исполнения года мать ежедневно купала ребенка в травах, предварительно наговария на воду заговоры на здоровье, удачу, крепость; ставила обереги от болезней, от врагов видимых и невидимых, от пуль, меча и стрел. Когда прорезался первый зуб, мать и отец несли ребенка в храм и заказывали молебен Иоанну-воину. После, вернувшись домой, отец садил сына на коня и отпускал его. Если ребенок ухватится за гриву и удержится в седле - это означало, что мальчик станет характерником , его обучение продолжалось. Если пугался, начинал плакать и падал - считалось, что он будет убит на поле боя. После долгого и тяжелого обучения степные рыцари проходили обязательный обряд инициации.
Какие же функции полагалось исполнять казаку-характернику в войске? Прежде всего, и, что очень важно, они были, советниками казацкой старшины, беда только в том, что казацкая старшина, будучи по природе своей, своевольной – не очень часто прислушивалась к мудрым советам характерников.
Наиболее часто казаки-характерники выступали в роли лекарей, выполняя функции как скорой помощи на поле боя, так и последующего врачебного сопровождения, поскольку в казацких отрядах, в большинстве своем, врачей, как таковых не имелось. Характерники были непревзойденными бойцами, разведчиками. Специально обученные казаки во времена запорожского казачества составляли отряды пластунов , своего рода спецназ того времени, традиции которого сохранились и после депортации запорожцев на Кубань. Даже обыкновенный казак – «это не только гопак», а человек свободный по духу, к тому же вооруженный. Подчиняться случайным людям было не в его правилах. Но и выставлять себя на смех казаку не личило. Исходя из казацкого опыта, он знал, что не оправдать доверия, если на него полагаются, означало верную гибель. А если речь шла о казаке-характернике – требования всегда были значительно жестче. В первую очередь от его побратимов-характерников. Летописи, а также былинный эпос из глубины веков ярко свидетельствуют, что верование, ныне называемое языческим, пронизывает всю жизнь наших предков во всех социальных прослойках. До наших дней сохранились сведения о волхвах и волхвинях, ведунах, вещунах, вещовицах, ведьмаках и ведьмах (от слова "ведать”), чародеях и чародейках, знахарях и знахарках, гадателях и гадалках, зельевиках и зельевицах, громниках и громницах… Сейчас даже сложно разделить их всех по рангам.

Известно только, что волхвы стояли ближе всего к жрецам, которые постоянно служили алтарям богов, поддерживая вечный огонь и охраняя святыни нашего народа. Скорее всего, казаки-характерники и ведут свою родословную от жрецов-волхвов, которые стояли на страже родных святынь. Но здесь уместно задать вопрос – кто же все таки характерники: они жрецы (брамины-волхвы), или воины-кшатрии? Учитывая индоарийское происхождение славян, разделение еще в недалеком прошлом населения Украины на касты (станы), можно было бы утверждать, что и характерник должен принадлежать к одной и только одной касте (стану). Но из того, что нам на сегодня известно о характерниках, мы знаем, что характерники обладали не только превосходным знанием магических ритуалов, практическим применением приемов магического воздействия на противника, но, характерник еще, постигая азы характерничества, проходил превосходную школу боевых искусств, мог в совершенстве владеть многими видами оружия, в силу чего его можно с полным правом причислять к стану воинаов-кшатриев. На мой взгляд, в поднятом мной вопросе еще предстоит сказать свое веское слово как украинским, так и российским этнографам, учитывая распространения запорожского казачества после депортации с Сечи на веси Кубани и всей России. А где ступала нога запорожца, там всегда рядом шел и его ангел-хранитель – казак-характерник.

Характерник не мог умереть, не передав свой Дар Ведания (знания) хотя бы одному преемнику. Так эти знания и сохранились до наших дней.

Характерниками были такие известные представители нашей истории, как князь Всеслав Полоцкий, князь Вещий Олег, казачьи полководцы Северин (Семерий) Наливайко, Петро Сагайдачный, Иван Богун, Максим Кривонис, Иван Сирко, Иван Золотаренко, Семен Палий, Максим Зализняк и многие другие. Существует легенда, что кошевой Войска Запорожского Низового Иван Сирко завещал после своей смерти отрубить и засушить его правую руку и всегда брать ее с собой в казацкие походы. Победа гарантирована. Новая легенда утверждает, что и в наше время эту руку ищут «заинтересованные круги» ... Из военных подвигов характерников в давние времена известны их атаки на войска Персидского царя Дария, который имел неосторожность вторгнуться в наши земли со своим огромным войском. Пятерки оголенных по пояс воинов, стоя на лошадях, прорубывали проходы сквозь тесные ряды персов, разворачивались, прорубались снова, скакали в степь, а персы не могли с ними ничего сделать. Это был один из приемов давления на врага, его деморализации. Среди обычных запорожцев продолжался такой кураж и во времена огнестрельного оружия, что несло неоправданные жертвы. Существовали индивидуальные практики характерников по внушению противнику нужного себе представления: становиться невидимыми, непонятными врагу.

Существует мнение, что упадок характерничества был еще одним из факторов упадка и самого казачества. До тех пор, пока сильным оставалось характерничество, сильным оставалось и казачество, ибо, по современным представлениям, у казаков была чрезвычайно сильная связь с мощным эгрегором (психофизическим полем), который создавался на протяжении многих тысячелетий нашим народом. Из-за потери связи со своим эгрегором, через влияние чужой, не присущей нашему народу духовности, была потеряна поддержка родных Богов с печальными последствиями, которые из этого проистекают.

Считается, что обладателями и хранителями знаний в Древнем мире были волхвы, жрецы. С принятием христианства на Руси началось массовое уничтожение жрецов-волхвов, и они вынуждены были уйти в подполье, создав фактически тайный орден, который просуществовал в течение всех последующих поколений, часто принимая личину или казаков-характерников, или магов-оккультистов, или народных целителей, колдунов, мольфаров, прорицателей, гадателей, астрологов, в конце концов сегодня - экстрасенсов, сенситивов. Последние три тысячи лет интеллектуальное развитие нашего народа было затруднено. Наши земли со всех сторон разрывали полчища завоевателей, превратив в итоге нашу страну в колонию. Создался и успешно процветает до сегодняшнего дня так называемый «синдром заробитчанства» (синдром мигранта). Из наших земель успешно выкачивались и продолжают выкачиваться не только материальные, но и духовные ресурсы методом «утечки мозгов», методом «вымывания мозгов» в другие страны, покупая их комфортом, возможностями применения нашего интеллекта. Лучшие интеллектуальные силы и сегодня оставляют страну. Осуществляется политика государственного психовампиризма.

Впрочем, утешительным моментом к вышесказанному может служить тот факт, что многие выдающиеся люди Эллады и Рима были праукраинцами - этрусками, пелазгами. Наши земли всегда были перенаселены и отсюда постоянно бил неиссякаемый источник миграционных волн, в результате чего многие дети нашей земли несли науку не только физической тяги к труду, но и науку духовного здоровья в другие страны и начинали занимать ведущие роли в государственных, научных, духовных делах США, Европы, России, Австралии и даже Южной Америки.

Возвращаясь к теме казака-характерника, необходимо отметить, что ему всегда был присущ западный тип мышления - то есть, свободное общение с общим ментальным планом Планеты Земля через все уровни Информационных полей. Другими словами - озарение. Мы должны констатировать, что казаки-характерники были причастны к древней прарелигии наших предков и посвящены в тайные знания о человеке и его скрытые возможности, о природе и космосе. Они позаимствовали все это от истребленных волхвов.

Про истинных характерников и при их жизни, и после их ухода ходили разнообразные слухи и легенды. Их сверхчеловеческие способности удивляли даже бывалых казаков. Простые люди называли их волшебниками, а попы твердили, что в них вселился бес.

Характерники на Сечи составляли казацкую старшину. Они были чем-то вроде хранителей казацкой культуры, посвящали в казаки, хранили древние традиции волхвов.

И хотя в то время формально Сечь была христианизирована, дух там витал со времен более древних. Оставалось поклонение многовековому дубу, под которым собирались запорожцы.
Характерники, как никто другой, знали человеческие недостатки, среди которых они выделяли четыре: склонность делать ошибки, склонность к обману, несовершенство чувств, склонность к иллюзиям, вследствие чего мы воспринимаем наше материальное тело за свое "я".
Наши современники много знают о Риме и Византии. Вокруг этих государств был искусственно создан ореол величия. Львиная доля в таком положении по праву принадлежит церкви. Чтобы возвеличить веру Христову и представить миру языческий мир в серых красках примитивизма, делалось все возможное для уничтожения летописного наследия как нашего, так и других европейских народов. Мы же имеем достаточно бедную отраженную на бумаге историю.
В среде волхвов-характерников было много выдающихся творческих личностей. Именно их мы должны благодарить за сохранение части нашей истории в былинно-песенном творчестве. Исторические думы и баллады способствовали сохранению в народе памяти о своем происхождении. Так передавали следующим поколениям духовный опыт своих предков - через обряды, обычаи, предания, сказки, песни и т. Отголоски древнего мировоззрения предков нужно искать, в первую очередь, в фольклоре нашего народа.

Казаки-характерники были избранными воинами, элитой войска. По обыкновению, обучались в храмах Световида и Перуна. Имея сверхъестественные способности, могли управлять психикой, то есть впадать в такое психическое состояние, которое давало возможность делать невероятные вещи. Например, приводить разную ману на ляхов и других врагов. Мана. Что это? Это когда в реальной жизни люди начинают видеть нереальные образы. Например, в истории были зафиксированы такие случаи. Например, гонятся ляхи и негде спрятаться, тогда казаки-характерники ставят среди поля копья по кругу и усилием воли и духа входят в особое психоэнергетическое состояние, когда их намерение становится действительностью. И ляхи видят среди поля дубовую рощу... Останавливаются и возвращаются назад. Это и есть Мана. Такие иррациональные вещи не раз спасали казаков от врагов.
Говорят, после таких усилий казаки могли трое суток подряд спать, таким образом восстанавливая силы.
Хочу сказать, что маг и философ Пифагор (которого мы вспоминаем, когда приходит на ум известное выражение: «Пифагоровы штаны на все стороны равны» был сыном пелазгийки, которая служила в храме Дельфийского оракула, то есть, Пифагора можно в какой-то степени считать нашим характерником. Известно, что Пифогор мог творить чудеса, подобные чудесам Иисуса Христа. Напомню случай, который произошел у Пифагора с рыбаками. Как-то проходя мимо рыбаков, угнетенных пустыми сетями, Пифагор заметил им, что если они забросят сети снова, они (сети) будут полны рыбы. Те, естественно, не поверили ему. Тогда Пифагор предложил рыбакам поспорить: Их сети будут полны, если рыбаки поклянутся выбросить обратно в море выловленную рыбу. Рыбаки пошли на спор. На этот раз все сети рвались от рыбы. Но рыбу пришлось вернуть морю назад...

Казак-характерник всегда отличался странным, упрямым характером, был «с изюминкой», увлеченным чем-то необычным (теми же поисками сокровищ). "Характерниками" в старину именовали казаков-запорожцев, живших в диких неизведанных краях за днепровскими порогами. С ними связано множество таинственных и чудесных историй. Среди них есть немало и таких, в которых говорится о сокровищах. Казаки-характерники сами прятали их (недаром одна из плавневых рек в них называлась Сокровищной), сами и умели находить сокровища, спрятанные другими. Находили по огням, которые вдруг вспыхивали перед ними на обочинах дорог, по туманным клубам над курганами, по звездам, которые падали в черные овраги, и еще по множеству других примет. Казаки-характерники много умели: и клады находить, и раны заговаривать, и мертвых на ноги ставить, и ядра полами кафтанов ловить на лету, и сухими из воды выходить, и в мгновение ока переноситься из одного края степи в другой. "Запорожцы были рыцарями и великими характерниками, - вспоминали о казаках жители приднепровских сел. - Пуля их не брала, на Днепре, бывало, простелят войлок и идут. Екатерина хотела подвести их под свою власть, а они не захотели. Чтобы показать силу, бросили войлок на море, взяли землю в сапоги, водки в баклаги - и отправились в Турцию. Плывут себе и поют ".

Много легенд и преданий бытовало в народе об отдельных казаках-характерниках. О них чубатые деды рассказывали живо, с подробностями (характерными!), будто речь шла об их близких родственниках: «На Великом Лугу еще при запорожцах жил химородник Фесько. Его очень боялись и слушались казаки. Вот, бывало, лежит человек, а он режет черную редьку. Как только пустит редька белый сок - человеку станет плохо, как сок почернеет - человек умирает. Он тогда наколдует, что редька вберет в себя сок черный, а пустит белый - и человек оживает ... Среди характерников были те, которые жили более ста лет на свете. Парадоксальный факт: несмотря на то, что на Сечь не допускались женщины, они встречались среди военных магов-характерников. В обнаруженном недавно захоронении из восьми характерников были две женщины. Известно, как казак-колдун Иван Богун провел ночью войско через польский лагерь и ни одна собака не залаяла. Чтобы себя защитить, казаки защищали свой лагерь копьями, и противник, принимая их за заросли камыша, проходил мимо. Характерники изготавливали «крики»: брали камыши, окунали их в воду и воск, затем кричали на них . Воск запечатлевал крик. Такие камыши разбрасывали по степи. Наступая на них, вражеский конь кричал, и казак на вахте слышал его.

В казацкой медицине характерниками широко использовалось лечение землей. Землю заворачивали в паутину, и она мгновенно останавливала кровотечение. Но в этом лечении тоже были свои секреты. Самолечение чревато заражением крови. В прежние времена Дикое Поле Сечи было под энергетической защитой порогов Днепра. Вода, проходя через пороги, несла мощную энергетику, она очищала казаков. Теперь эти места залиты Каховским водохранилищем, там стоит Запорожская атомная электростанция, на Никопольщине открытым способом добываются марганцевые руды. Земля казачества превратилась в зону экологического бедствия. Казацкие медики применяли фито- и ароматерапию. Казаки курили лекарственные травы в люльках. Например, полынь помогала успокоить нервы, улучшала остроту зрения. Когда выпадала роса, казаки лежали на полянах, где росли травы. Лечили «водой-железницей»: брали ржавое железо, разжигали его на костре и опускали в воду. Так получалась вода, которую пили от анемии. Применялось лечение камнями, на них настаивали травы. Использовали и такой рецепт: смешивали водку с порохом и обрабатывали раны. У казака-характерника всегда с собой были подкова и люлька. Он знал, как расслаблять и качать мышцы с помощью подковы. «Чтобы вылечить раненого, его сначала освобождали от душ убитых».

Собирая по крупицам сведения о казаках-характерниках, мы расчищаем заиленные источники нашего Духа ...

Газета «Магия» (Донецк) № 34 (513), август, 2007.

» Классификация демонов по роду занятий